Cпецпроекти

Історії трудолюбів. Чумак Галина, заслужений працівник культури України


22

Напевно, у вашому оточенні дуже рідко можна знайти людину, яка ніколи не змінювала свій професійний вектор, або працювала б в одній компанії понад 3-5 років. Ми всі вільно міняємо сфери, напрямки, професії. Винятком стають якраз ті, хто присвячує одній справі десятки років, не втрачаючи при цьому інтерес і бажання розвиватися далі.

Разом з БФ «Життєлюб» ми зробили спільний проєкт — «Історії трудолюбів», у межах якого розповідаємо історії 4-х героїв — 4 професіоналів-життєлюбів. Якщо скласти їхній загальний робочий стаж, вийде 150 років у покликанні. Музейна справа, архітектура, викладання та сфера обслуговування — кожен йде своїм шляхом. Але цілі схожі: жити повним життям і приносити користь, незважаючи на вік, кризи і втому.

Сьогодні ми розповідаємо останню історію в межах спецпроєкту. Героїня цієї історії — заслужений працівник культури України Чумак Галина Володимирівна. Нашій героїні 71 рік і 45 з них вона присвятила своїй професії. 

За своєю природою Галина Володимирівна життєлюб та оптиміст, однак вважає себе не мрійницею, а реалісткою. Крім основної наукової роботи в музеї, пише вірші і прозу як російською, так і українською мовами. У вільний час любить зустрічатися з друзями, приймати гостей і ходити в гості. Вважає, що гарне застілля — це завжди хороша бесіда і обмін енергіями. Велика поціновувачка класичної музики, дуже любить оперу. Радить всім якомога частіше слухати класичну музику.

Гречанка за національністю та характером. Голова ГО Ліга грецьких митців «Галатея».

У 2016 переїхала з Донецька до Києва, вже в столиці організувала три художні виставки, в процесі підготовки ще дві — художня та книжкова.

Хто ви за освітою?

За освітою я філолог, викладачка російської мови та літератури. Закінчила Донецький національний університет.

Як давно працюєте на цьому місці? Одразу знайшли себе в професії чи були пошуки?

З середини червня 2016 року я наукова співробітниця Національного художнього музею України. До цього я працювала директоркою Донецького обласного художнього музею. У зв’язку з військовими діями переїхала до Києва і розірвала контракт з Донецькою обласною державною адміністрацією. Загалом я повинна була працювати педагогом, але коли була на практиці, то зрозуміла, що у мене дуже слабкі голосові зв’язки. Я швидко втратила голос. Це визначило мою подальшу педагогічну долю.

З 1974 року я працюю в культурній сфері. Мене завжди приваблювала культура в широкому сенсі цього слова. Особливо образотворче мистецтво. Я працювала в Донецькій спілці художників методисткою, організаторкою виставок. Ще раніше працювала в будинку працівників культури. А в січні 1997 року отримала посаду начальника відділу культурно-дозвіллєвих установ в управлінні культури. Я займалася музеями, бібліотеками, парками і клубами всієї Донецької області. Так я прийшла до музейної справи.

Чи вважаєте свою роботу покликанням?

Не можу так сказати. Але якщо працюю в якійсь сфері, віддаюся роботі цілком. Я дуже ціную ім’я і репутацію, тому роблю все для того, щоб не знижувати свою внутрішню планку. Знаю, що могла б досягти більшого, якби не народилася в Радянському Союзі, тому що мені дано дуже багато. Мені часто заважала відсутність партквитка і присутність грецької національности. Зараз набагато більше можливостей.

Що Ви вважаєте найскладнішим і найрутиннішим у вашій роботі?

Ну, по-перше, я не з тих людей, які скаржаться. Нічого складного в моїй роботі я не бачу. Намагаюся всі складнощі сприймати як виклик. Я загалом якщо і бачу якісь проблеми роботи в культурній сфері, то це проблеми в людських головах.

Який момент у роботі вам приносить найбільше професійне задоволення? Чим Ви пишаєтесь?

Зараз моя робота радує мене моїми маленькими перемогами. Тепер я можу спокійно займатися науковою діяльністю. Керівна посада — це зовсім інше. Це більше організаційні перемоги.

Можна, звичайно, пишатися тим, що в нас абсолютно приголомшливий державний музейний фонд. Але цим може пишатися будь-який українець. Інше питання, в якому це все стані... І чи є гордість на державному рівні?

Чи не хотілося Вам різко змінити напрям у професійному плані? Якщо так, то яка професія вас приваблювала/приваблює?

Мене завжди приваблювала культура. Сферу точно ніколи не хотіла поміняти. У ранній юності я мріяла стати театральною режисеркою. Але не склалося. Мама не зрозуміла моєї суті і сказала, що театральне життя — це неподобство, нічне життя, життя на колесах, богема. Її відповідь була однозначна — ні! Тому театр став просто любов’ю. Але я ні про що не шкодую. Я люблю життя, мені цікаво буквально все!

Але далеко не всі можуть похвалитися такою життєвою стійкістю та вірою в правильність своїх кроків на професійному шляху. Часто ми пробуємо, шукаємо, усвідомлюючи себе. А іноді буває і так, що бажання змінитися професійно приходить вже в поважному віці. Для цього БФ «Життєлюб» організували проєкт «Трудолюб», який допомагає в перекваліфікації та працевлаштуванні людям 50+. Ніхто не стане заперечувати, що люди в «золотому» віці повинні мати гідну і улюблену роботу, а також рівні права при працевлаштуванні.

Тому якщо вам 50+ і ви стикаєтесь з дискримінацією за віком при пошуку роботи, відправляйте своє резюме на пошту ia.trudolub@gmail.com з темою листа «Я — трудолюб». Компанії, які хотіли б приєднатися до фонду «Життєлюб» і стати авторами великих соціальних змін, пишіть на пошту ia.trudolub@gmail.com з темою листа «Вакансія для трудолюба».

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ ТОП-15 подій української благодійности у 2019
143

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: