Cпецпроекти

Втрата слуху – не вада. Мій досвід переходу на сучасні слухові апарати


105

Редакторка bit.ua Маша Сердюк у своїй колонці розповідає про власний досвід користування слуховими апаратами, а також пояснює, чому втрата слуху насправді — не вада, а справжня суперсила.

Слухайте, я можу зрозуміти, як ракета Ілона Маска вивела на орбіту електромобіль «Тесла» — величезна багатотонна махина, повна-повнісінька електроніки, там є куди запхати всі ці мікросхеми. Але як подібна кількість електроніки поміщається у крихітний слуховий апарат? Хтось може мені пояснити?

Яким чином ці маленькі штучки роблять так, що я можу краще вас чути? Як вони покращують розбірливість мови людини, що ковтає закінчення слів? Яким чином апарат сінхронізується з айфоном, підключаючись до моїх вух наче блютус-гарнітура? Як взагалі можливо, що ці штуки можуть управляти звуком у моїх вухах? Як вони можуть одночасно глушити звуки вулиці, метро і голоси людей, але при цьому залишають звуки музики у вухах? І хто взагалі люди, які придумують це?

У моїй уяві люди, які розробляють слухові апарати, — кращі за Супермена, Капітана Америку, Бетмена, Ілона Маска та Стіва Джобса разом узятих. Бо я не знаю, як може звичайний чувак із Данії, що паяє крихітні мікросхеми на заводі Oticon (одна з найкращих компаній у світі слухових апаратів, яка вже понад 100 років займається виключно проблемами слуху), зробити так, щоб мені — саме мені! — було краще чути навколишній світ.

До минулого року я ходила лише з одним слуховим апаратом і, зізнаюся чесно, вдягнути другий було чи не найважчим рішенням у моєму житті. Я почала носити слуховий апарат років у десять і досі добре пам’ятаю панічні атаки, які супроводжували мене через неймовірну кількість звуків навколо мене. Всі ці людські голоси, гавкіт собак, спів птахів, скрип дверей, човгання ніг паркетом, музика у квартирі справа, крики алкашів на вулиці і стогони хворої жінки з квартири зверху — все це виривалося з мене наче персонаж фільму «Чужий».

Я не знаю, як може звичайний чувак із Данії, що паяє крихітні мікросхеми на заводі Oticon, зробити так, щоб мені — саме мені! — було краще чути навколишній світ.

І тому коли лікарі розповідали мені, який прекрасний світ із двома апаратами, я весь час жартувала. Я прекрасно жила, чуючи все одним боком. У мене була чітко відпрацьована схема спілкування з людьми: я завжди сідала праворуч від співрозмовника, просила говорити голосніше і ніколи не соромилася зізнатися в тому, що я погано чую. Навіщо мені другий локатор? Збожеволіти від кількости звуків, які посиплються на мене з усіх боків? Дуже дякую, але ні.

А потім я втомилася. Сідати праворуч від людини виходило не завжди, і я страшенно втомилася вивертати шию, повертаючись лівим вухом. Втомилася кружляти навколо себе, коли хтось кличе мене на вулиці: якщо чуєш лише одним вухом, мозок передає звук дуже пласким, і ти не розумієш, звідки він іде, тож доводиться крутитися навколо себе, поки не побачиш друзів, колегу, сусідку, свого колишнього або сина маминої подруги. Втомилася розуміти жарти наче жирафа: коли вся компанія регоче, а ти щось там «недочула», тобі, звичайно, розкажуть, у чому річ, але це ж буде вже не те, розумієте? Краще вже реготати разом з усіма, а не коли всі повитирали сльози від сміху, переказали тобі жарт і ти така сидиш: «А, ага».

Минулого року, коли я вдягала «цю штучку» на друге вухо в медичному центрі слухової реабілітації «Аврора», я відчула потужний флешбек у дитинство. Звуків знову стало багато, однак тепер вони були такими опуклими і величезними, що мені здавалося, я можу їх помацати. І зараз, коли минув вже рік мого життя з новими «вухами», я все також щиро дивуюся, наскільки далеко стрибнув технічний прогрес.

  • Нове покоління слухових апаратів заточене на людську мову: я реально стала краще розуміти людей — не чути, а саме розуміти (так, це різні речі).
  • Слухові апарати мають додаток на айфоні, в якому ти можеш відключити навколишній світ одним дотиком пальця (каюся, грішу цим, коли все навколо дратує).
  • В апаратах вбудована блютус-гарнітура, а це означає, що можна говорити по телефону в режимі hands free, а не потіти, притискаючи трубку до вуха якомога щільніше.
  • І моя найбільша любов: апарати можна використовувати як бездротові навушники і слухати в них музику. Тобто коли ви говорите мені на вулиці «Машо, привіт», мені не треба діставати з вух навушники-краплі, вставляти назад «локатор» і лише після цього починати з вами в діалог. Я просто натискаю на паузу і все. Не можу передати словами, який кайф я відчуваю від цього щоразу.

Натиснути на паузу — така розкіш насправді. Як і вимкнути світ навколо себе одним дотиком пальця. І я щиро переконана, що в цьому є моя суперсила.

А яку суперсилу маєте ви?

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Теги:
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: