Cпецпроекти

Карантин у Пекіні і місяць у самоізоляції. Історія українки, яка повернулася з Китаю


Ми розповідаємо історії українців, які мешкають за кордоном та діляться з нами інформацією і своїми враженнями про те, яка ситуація у зв’язку з поширенням коронавірусу склалася в різних країнах світу та як це вплинуло на їхнє життя.

Нещодавно ми публікували історію українки, яка під час епідемії коронавірусу летіла в Китай з України. Сьогодні ми поспілкувалися з Лідією Жгир, яка вже 2 роки мешкає в Пекіні. Вона розповіла нам, як епідемія починалася в Китаї, чому вона вирішила повернутися в Україну та всі свої пригоди, із цим пов’язані. 

 

Карантин на Новий рік або початок епідемії в Китаї

Я вже два роки мешкаю в Пекіні. Коли епідемія в Китаї тільки починалася, було мало зрозуміло, що відбувається в Ухані, я навіть не одразу дізналася, що з 23 січня там ввели військовий стан. На початку карантину люди його сприймали не дуже серйозно, ситуація, що сталася, була унікальною і складно було оцінити масштаби на перспективу. 

Оскільки початок карантину збігся з новорічними святами, на вулицях все одно було порожньо, бо люди пороз’їжджалися. Уряд лише почав вибудовувати канали комунікації, переважно через пресбрифінги. Ширилося багато фейків про «температурний режим вірусу», ніби висока температура його вбиває, про ліки від нього, про рецидив коронавірусу і таке інше. Згодом канали уніфікувалися, їх підхопили медіа і почали створювати свої чати з апдейтами цифр, регулювання, відкритих/закритих місць у містах та інших застережень. Уже за 2 тижні можна було спокійно моніторити всю ситуацію на якомусь одному ресурсі.

У Пекіні на початку карантину було дуже мало людей, адже китайці щороку влаштовують найбільшу у світі міграцію на новорічні канікули. Метро було порожнє, кав’ярні і ресторани теж.

Коли ввели карантин, нічого не змінилося, лише стали перевіряти температуру скрізь.
Публічний транспорт не обмежували, метро і автобуси працювали. 

Пізніше, десь за 3 тижні від початку, коли вже все було серйозно, регулювання спустилося на нижчий рівень і місцеві органи врядування почали креативити і встановлювати пункти перевірки температури під будинками і роздавати всім мешканцям картки резидента, а магазини почали вводити вхід через QR-код (м. Тьєндзінь). 

Оскільки я іноземка, мені картку то давали, то забирали, потім давали іншу і ніяк не могли придумати, як мене краще тримати на обліку. Врешті я поїхала з Пекіну, а бюрократія там продовжує процвітати, всі іноземці тепер повинні робити якісь спеціальні картки здоров’я у місцевих органах влади. Це крім того, що ти й так зобов’язаний протягом першої доби з часу приїзду стати на облік в поліції. 

Я не панікувала і ставилася до ситуації дуже спокійно, носила маску, купила дезінфектори, бачилася з друзями і виходила на вулицю. Деякі мої друзі від початку карантину забарикадувалися вдома, і досі не виходили далі, ніж у найближчий продуктовий. 

 

Самоізоляція, тест на коронавірус і рішення повернутися в Україну

Добровільно я ізолювалася, коли в мене захворіло горло. Я пішла до лікарні, щоб виключити підозру на коронавірус, мені зробили тест, він був негативний. Тож мені дали ліки від бактеріальної інфекції горла і відпустили додому. Усе минуло, але я просиділа 2 тижні вдома сама, бо боялася підхопити хворобу в лікарні. 

У Китаї я мала сусідів по квартирі, але на канікули вони роз’їхалися до своїх родин і не повернулися під час карантину. Я лишилася сама в квартирі, усі мої друзі були або за межами Пекіну, або на іншому боці міста, або в самоізоляції.

Після 5 тижнів від початку карантину мені стало емоційно дуже складно самій це виносити, і я вирішила повернутися в Україну.

 

Повернення додому і ще один тест на коронавірус

Квитків було дуже мало, ціни завищені, логістика божевільна, тому мені було непросто прийняти це рішення, але все ж я полетіла. У мене був переліт Пекін–Абу-Дабі–Франкфурт–Київ з 20 годинами пересадки в Абу-Дабі і 7 годинами у Франкфурті. Я сприйняла це як чарівний вікенд в Еміратах, летіла лише з маленьким рюкзаком і спланувала собі культурну програму в Абу-Дабі на весь день. 

На вильоті в Пекіні у мене двічі перевірили температуру і взяли на підпис 2 схожі за змістом декларації про те, що я у двотижневий період не хворіла нічим, що нагадує коронавірус. Те, що нагадувало, було 3 тижні тому, у мене був негативний тест і не було вже ніяких симптомів, тому я легально підписала ці папери. 

Прилетівши в Абу-Дабі, наш літак загнали на спеціальну карантинну смугу, у всіх перевірили температуру, а потім провели в окремий зал у терміналі, де всім зробили ПЛР-тести на коронавірус.
Результати не повідомили одразу, а взяли номери телефонів і сказали, що зателефонують, якщо будуть питання. Певно, тест був негативним, оскільки мені не дзвонили. Після цього в мене не перевіряли навіть температуру, ні на вильоті з Абу-Дабі, ні у Франкфурті, ні в Києві. 

В аеропорту «Жуляни» в мене не перевіряли температуру, не кажучи вже про ПЛР-тест, і навіть не питали, чому в мене так багато китайських віз. Коли я дісталася додому в Черкаси, то на два тижні осіла в самоізоляції. Симптомів не було. Тобто я добровільно просиділа в самоізоляції два тижні в Китаї, ще два тижні в Україні, а потім почався український карантин, і от я вже місяць в ізоляції в Україні. 

 

Вплив на роботу і ситуація в Україні

Це ніяк не впливає на мою роботу, я продовжую працювати на китайську міжнародну школу, лише встаю в Україні о 6 ранку, щоб приєднатися до свого колективу, – у них у цей час обід. У мене з’явилося більше часу на себе, я стала дисциплінованіша: щодня роблю вправи на розтяжку, адже я поставила собі за мету сісти на шпагат до кінця карантину. Я вже пройшла один онлайн-курс із Цілей Сталого Розвитку, тепер планую записатися на якийсь новий. Вчу китайську, багато читаю. Хороший час, щоб зайнятися собою і родиною, поки я в Україні з батьками.

В Україні ситуація, як на мене, має погані перспективи. І це не про карантин.

Коли в нас почнеться подвоєння-потроєння захворювань за день, люди самі перестануть виходити на вулицю.
Відмова від регулювання цін на засоби індивідуальної безпеки на державному рівні ставить усі заходи під загрозу. Зараз ніде купити маски, костюми навіть для лікарень, тому що вони на руках у роздрібних торговців, які вичікують пікового попиту, щоб загнати все за божевільними націнками. Брати це все закордоном теж важко, навіть у Китаї склади вже порожні й усе виготовляється на великі замовлення. У Китаї була така ситуація з масками і дезінфекторами на початку, але уряд ввів відповідальність за підвищення цін, і замість 10-кратної націнки ціни повернулися до 1,5-2 разової націнки. Якщо ми не врегулюємо це питання і не забезпечимо хоча б медиків якісними засобами індивідуального захисту, ми дуже швидко опинимося без лікарів.

Разом проти коронавірусу: збираємо 1 000 000 грн на захисні костюми для лікарів. Твій внесок важливий!

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: